UXPUB 🇺🇦 Дизайн-спільнота

Cover image for 3️⃣ Антропоцентричність. Що ховається в тіні human-centered design
Oleksii Salnykov
Oleksii Salnykov

Опубліковано • Оновлено

3️⃣ Антропоцентричність. Що ховається в тіні human-centered design

На фото: Село Сяочжоу, цвинтар прокатних велосипедів, накритих сіткою. Гуанчжоу, Китай. © Ву Гоюн (Wu Guoyong), 2018. Проект No Place to Place
На фото: Село Сяочжоу, цвинтар прокатних велосипедів, накритих сіткою. Гуанчжоу, Китай. © Ву Гоюн (Wu Guoyong), 2018
Проект No Place to Place

3️⃣ Антропоцентричність

HCD оминає увагою те, що звичайна людина часто не дивиться далі своїх поточних потреб. Логіка підходу human-centered design концентрується навколо упередження, ніби окремий кінцевий користувач завжди правий, а задоволення його потреб буде корисним для всіх. Але часто це суперечить потребам інших людей (див. 2️⃣ Дискримінація), груп або навіть екосистем. І хто, якщо не дизайнер, має критично дивитися на ці запити та думати про всіх учасників?

Розуміння потреб користувачів не повинно означати нехтування навколишнім середовищем. Підхід HCD посилюється капіталістичною природою дизайну, що розглядає поняття середовища лише як джерела, ресурсу для нарощування прибутку. І під цим середовищем я маю на увазі не тільки цифрове (перетворюється на токсичне інфозвалище, що висмоктує увагу і породжує психологічні розлади), а й усе живе — біосферу.

Приклад з Китаю. Продукт, що надає послугу прокату велосипедів, орієнтований на користувача та його потребу у зручному переміщенні містом, але в китайському контексті сотні тисяч велосипедів перетворилися на сміття (див. фото вище), а їх виробництво розтратило безліч ресурсів та нашкодило екології.

До дев'яностих велосипед у Китаї був головним способом пересування. Потім уряд вирішив стимулювати розвиток автопрому та громадського транспорту політикою скорочення велосипедів. Але реформу підірвала епідемія атипової пневмонії 2002 року: образ громадського транспорту став асоціюватися з розсадником хвороб, що неминуче призвело до збільшення кількості автомобілів. Велошеринг, що прийшов у десятих роках, здавався вирішенням проблеми пробок у місті, а «екологічність» велосипеда виставляла Китай у доброму світлі борцем з кліматичними змінами.

У прагненні захопити ринок та обійти конкурентів, стартапи занижували вартість послуги, штучно підштовхуючи кінцевих споживачів. Пропозиція швидко переважила попит, але міська інфраструктура та нормативні акти виявилися не готовими до мільйонів велосипедів на вулицях: автомобілі нікуди не поділися, велосипедисти виїжджали на тротуари та паркувалися будь-де, буквально завалюючи велосипедами проходи та проїзди. Щоб упоратися з хаосом, міські служби просто вивозили конфісковані та зламані велосипеди на звалище. У 2017 багато стартапів лопнули, і мільйони користувачів досі очікують на повернення своїх депозитів. Ситуація на ринку потроху зрівнялася, але купи сміття лежатимуть на сміттєзвалищах ще роками.

Приклад з Німеччини. В Берліні у 2019 дали зелене світло електросамокатам в оренду. Потреба користувача додатково виправдовується аргументом, що електросамокати є більш екологічним способом пересування. Але. Виробництво літієвих акумуляторів енергоємне. Випускаються вони у Китаї, де переважно вугільні електростанції. Батареї потребують спеціальної утилізації, інакше токсичні. Не кажучи вже про те, що містом цілодобово курсує автомобіль, який перевозить самокати з невигідної зони, забирає на ремонт або зарядку. А електрика для зарядки в Німеччині все ще здебільшого з викопного палива та ядерної енергії. За такої картини краще б самокати служили довше, але в умовах загального користування за статистикою середній термін служби одного — місяць. Виглядає як не найекологічніше рішення, правда? Зате дизайнер придумав класну фічу для програми, щоб підштовхнути користувача до покупки :)

В міркуваннях дизайнеру іноді корисно виходити за межі систем зі статусом-кво, та спекулювати про те, як виглядали б продукти та послуги, фокусовані на потребах не споживачів, а, наприклад, природи.

Топ коментарі (0)