Нещодавно я натрапив на проєкт, про який раніше навіть не чув — Hiriko CityCar. І, чесно кажучи, перші п’ять хвилин я був захоплений: складний кузов, електродвигуни в кожному колесі, розворот на місці, вхід через лобове скло — справжня концепція з утопічного майбутнього. Я вже уявив, як він підкорює міста, паркується на площі у Мілані, як його масово закуповують для Uber Green…
Коротше, я майже повірив.
А потім занурився в дослідження. І знаєш, яке відчуття стало головним?
Смуток. Тому що Hiriko — це не просто мертвий електромобіль. Це діагноз.
Діагноз тому, як крута ідея може бути похована під шарами держфінансування, бюрократії та завищених очікувань.
Сьогодні трохи цифрового чаю про складну машинку. Останнім часом мене щось тягне на електрички.
🧠 Звідки взявся Hiriko?
З того, що я нарив.
Усе почалося в MIT Media Lab, де у 2009 році команда інженерів під керівництвом Вільяма Мітчелла та Кента Ларсона презентувала концепт CityCar — міського електрокара нового покоління. Його бачили частиною інфраструктури майбутнього: масштабований, ідеальний для шерінгу, не потребує паркомісця, екологічний і футуристичний до кінчиків шин.
Звучить як стартап-мрія, правда?
Ідею підхопили в Європі. Консорціум компаній з Країни Басків (Іспанія) вирішив: «а ми чим гірші?» — і з ентузіазмом взявся за реалізацію під брендом Hiriko — що в перекладі з баскської означає «міський». Прозоро, нічого не скажеш.
За даними Wikipedia, запуск планувався на 2013 рік, ціна — близько €12 500, очікуваний попит — десятки тисяч авто на рік. Підписані угоди з Берліном, Барселоною, Сан-Франциско, навіть з муніципалітетом Мальти.
MIT, схоже, передав технологію, поплескав по плечу — й пішов. Європейська сторона мала все довести до розуму. Ключове слово — мала.
🔧 Технічний Едем на папері
Отже, що нам обіцяли розробники:
Складний кузов. Машина «зменшується» на метр при паркуванні. Мило.
Чотири мотор-колеса. Кожне — незалежне. Поворотність, як у кота на лідері.
Розворот на місці. Майже як у візка з IKEA.
Повністю електронне керування. Ніяких механічних зв'язків. Тільки ти і мікросхеми.
Вхід через лобове скло. Так, буквально — як у шаттлі. Щоб не відкривати двері в тісному дворику.
У MIT Technology Review були в захваті: Hiriko — не просто машина, а платформа для нового типу міст. З огляду на ширину вулиць у старій Європі — звучить майже геніально.
Якщо все це звучить занадто футуристично — ти правий. Бо так і вийшло.
📉 Як усе пішло не туди
На папері Hiriko був ідеальний. У житті — трохи... мертвенький.
За даними NPR, станом на 2015 рік:
- Один єдиний прототип був зібраний до кінця,
- Два — майже готові (але, як ми знаємо, «майже» не рахується),
- Решта — залишились у PowerPoint’і з надписом "Q4 deliverables".
Сертифікація? Не пройшли.
Виробництво? Не налагоджено.
Електронне керування? На той момент в ЄС — заборонене.
Складний механізм? Гарна анімація, але в реальності — крихкий і дорогий.
Як зазначає El País, Hiriko був ближчим до шоурум-прототипу, ніж до робочої міської машини.
💶 Гроші, ґранти і паперова тяганина
Але не все було так сумно. Гроші йшли. І, можливо, це був єдиний стабільно функціонуючий аспект усього проєкту.
За офіційними даними, Hiriko отримав:
- €14,7 млн від Міністерства промисловості Іспанії,
- €2,7 млн від уряду Країни Басків,
- і ще мільйони з фондів ЄС.
- За оцінками El País, загальний бюджет перевищував €80 млн.
- Де вони? Гарне питання.
У 2015 році шістьох учасників проєкту звинуватили у шахрайстві: підроблені контракти, подвійні рахунки, перепродаж одного й того ж R&D різним структурам у межах консорціуму з накруткою.
Стартап у стилі Тарантіно.
MIT, до речі, вийшов з гри ще у 2013 році. Цілком логічно: корабель тоне — капітани зникають.
🏁 Що залишилося?
Що лишилося від Hiriko сьогодні?
- Один прототип, що припадає пилом у музеї Віторії (Іспанія),
- Пара відео з презентацій 2012 року,
- І сумна історія про те, як футуристична мрія може загинути не від конкуренції, а від бюрократії, поганого менеджменту і повної відсутності плану «Б».
Це не був технічний провал.
Це був провал системи.
🚗 А хто зробив те, що обіцяв Hiriko?
З того часу міські електрокари таки вийшли на ринок. Без складання, без «телепортаційних» входів, але з робочою логікою і здоровим глуздом:
- Citroën Ami — двомісний, дешевший за iPhone, їде 70 км, не розвалюється.
- Microlino — швейцарський електроретро для міленіалів.
- Renault Twizy — дивний, але цілком живий.
Вони не обіцяють стискати простір і час. Вони просто працюють.
🧠 І що з цього всього?
Hiriko — чудовий приклад того, що ідея — це ще не продукт. Навіть геніальна ідея, навіть з благословенням MIT і мільйонами євро у підтримку, може провалитися, якщо:
- Немає команди, яка доводить справу до кінця;
- Всі учасники — субпідрядники, зацікавлені в рахунках, а не в результаті;
- Мета — не ринок, а слайди для Європарламенту.
Іронія?
Hiriko створювали, щоб спростити життя в місті.
А вийшов ідеальний приклад усіх труднощів, які вбивають інновації.
Якщо Hiriko був би людиною — це той самий чувак, який на співбесіді розказує, як змінить світ, а потім зникає після випробувального терміну разом із MacBook’ом та кросівками за рахунок компанії. Ось така історія.
Всім добра 🦫
Жду нових крутих проєктів — і ще крутіших реалізацій.
Топ коментарі (0)